Народні свята

Великодні свята на Буковині

Різдвяна листівка
Степан Карачко, крєзнавець
м. Чернівіці

Див. про Великдень на сторінці релігійних свят
Див. про Великдень в розділі народних свят (загальна інформація)
Див. про Великдень в книжці Гарафини Маковій "Затоптаний цвіт"
Див. про Великдень в книжці В. Сапіги "Українські народні свята та звичаї"

Серед українських народних свят одним із найбільших і найурочистіших є Великдень — Світлий Празник Христового Воскресіння. Це свято багате на церковно-обрядові й народні звичаї.

З ним пов’язано чимало традицій, ритуалів і символів.

Великдень на Буковині
Великдень на Буковині

Основні символи Великодня — паска й писанка. Жінки й дівчата розмальовували до свята писанки, в яких уславляли животворящу силу сонця та безконечність життя. Крашанки й галунки фарбували переважно в червоний — це колір вогню і життя: саме в яйці воно зароджується. Писанками та крашанками люди обмінювалися всі три дні, дарували їх рідним і близьким, примовляючи: “Христос Воскрес”, а у відповідь: “Воістину Воскрес”.

На Буковині, як і по всій Україні, Великдень, чи Пасха, традиційно є одним із найзначніших і найочікуваніших свят календарного року. Але буковинці різних національностей і віросповідань відзначали це свято по-різному і здебільшого в різний час.

Започатковували відзначення Пасхальних свят найчастіше вірні найдавнішої релігії з-поміж тих, котрі побутували в нашім краї, - послідовники Мойсея, іудеї. Вони святкували Пейсах, чи Песах, у пам'ять про "єціа мі Міцрайм" - вихід із єгипетського рабства. Після євреїв, а інколи й одночасно з ними святкували Пасху, чи Вєльканоц, римо-католики: буковинські поляки, німці, мадяри, чехи, словаки, італійці та чернівецькі вірмени, чи вірмено-католики, а також протестанти-євангелісти: німці та мадяри-секлери. Насамкінець надходила черга основної конфесійної громади краю - греко-православних, до якої належали українці, румуни і молдавани, та греко-католиків - здебільшого українців.

Передісторія свята Пасхи сягає старозавітних часів, коли нащадки праотця Авраама - єврейські племена, чи коліна Ізраїлеві, ще займалися переважно тваринництвом. У них було весняне свято, пов'язане з вигоном тварин на пасовище, - Песах. До речі, в українців ця подія традиційно приурочувалася до травневого свята Юрія.

Стародавні євреї-тваринники з такої нагоди приносили духам родючості пожертви у вигляді ягнятка або козеняти, сподіваючись на приплід худоби і збереження молодняка. До речі, відгомін цього звичаю вгадуються в обрядових випічках у вигляді ягнятка, які ще можна побачити серед традиційного набору великоднього кошика наших ґаздинь.

Коли ж головним заняттям стародавніх євреїв стало рільництво, Песах перетворили на свято землеробів Мацуот. Його відзначали під час жнив, які в Палестині відбуваються навесні. У жертву приносили перший сніп, із зерна якого випікали священні коржики - маци. Пізніше Песах і Мацуот злилися в одне свято - Песах, яке стали пов'язувати з біблійним міфом про вихід євреїв на чолі з Мойсеєм із Єгипту. Жертовні церемонії під час свята символізували вдячність Господеві Ягве за те, що він зробив євреїв обраним народом.

Великдень на Буковині
Великодній кошик

Найважливішим атрибутом Великодніх свят у буковинців усіх без винятку конфесій були обрядові страви, а серед них головне місце посідав хліб у вигляді випічки. У православних та греко-католиків - це калач-паска, який пекли із муки найвищого сорту, щедро заправляючи яйцями та подекуди ще родзинками. Вірменська паска називалася катха, її випікали з пшеничного ґрису і заправляли медом. Іудеї пекли прісну мацу - "гіркий хліб свободи", - зерно і мука для якої повинні бути вистояти півтора року. У дні свята вони остерігалися їсти страви, виготовлені з квашеного тіста, тому все квашене ще до свята видаляли з приміщення.

В українців ще однією важливою ритуальною стравою вважалося великоднє яйце - здебільшого розписане, розмальоване чи просто забарвлене в один колір - відповідно, звалося писанкою, крашанкою чи галункою. Особливо культивують писанки у гуцулів, де її розпис вже давно перетворився на окремий напрямок народного мистецтва. Серед поціновувачів і збирачів писанки, мабуть, чи не найбільше цінують писанки із Космача, які відзначаються тонким орнаментом, жовтогарячими барвами і цікавими "язичницькими" сюжетами. Око знавця легко вирізнить космацькі писанки серед розмаїття великодніх яєць, які пропонують на передсвятковому ярмарку. Проте кожна з них позначена характерним "почерком" певного сільського кута чи навіть майстрині. Однак і в інших карпатських селах практично в кожному куті обов'язково було кілька дівчат чи молодиць, які вміли розписувати великоднє яйце.

Залежно від орнаменту, писанки в гуцулів мали назви "рибки", "сорок клинчуків", "рожа", "фасолька", "горішки", "рискаль", "грабелькова", "ґвіздкова", "коники", "птах", "кучерівка", "хрестикова", "качориги", "перерва", "очкова" і т. д. Варто зауважити, що чудова колекція буковинських писанок, у т. ч. і гуцульських, представлена у постійній експозиції Чернівецького художнього музею.

У східних, бессарабських районах Чернівецької області, наприклад на Кельменеччині, традиційно переважали галунки, які мали бути пофарбовані лише в оранжевий, рожевий чи червоний кольори і в жодному разі - у зелений чи голубий.

Паску, великодні яйця та інші основні обрядові страви обов'язково освячували у храмі, і для цього прилагоджували святковий кошик. Господині складали його зазвичай у суботу, щоби в неділю вдосвіта, а то й ще раніше встигнути на службу до церкви. Буковинки понад сто літ тому випікали по дві великі паски-дори та багато перепічок. Щоправда, страви вкладали тоді не до кошика, а до дерев'яної дійниці: поряд із шматками розрізаної паски клали яйця, хрін, часник, полин, солонину, будз, сир, сіль тощо.

Приблизно таким же залишився набір страв на Буковині і в наші дні. Так, у Заставні вкладають до кошика паску, крашанки, домашню ковбасу, масло, хрін, цибулю, сіль, мак. На Сокирянщині у міжвоєнний період у застелений рушником кошик клали паску, писанки, галунки, варені яйця, сало, ковбасу, хрін, будзок, масло, сіль, мак, ще хто мав - яблуко, зелену цибулю та інші страви. Схожий набір страв містив великодній кошик загалом в українців регіону.

Особливо чаклували над великоднім набором у давнину гуцульські ґаздині, які так само в суботу ввечері лагодили "святість", із якою в неділю раненько поспі- шать до церкви. До спеціального "паскосвята" (невеличкого цеберка, прикрашеного орнаментами) вкладали шарами головні великодні страви: паску, яйця, сир, бринзу, масло, сало. Додавали також насіння городніх культур: бобу, квасолі, гороху, ріпи, часника, маку, - щоби потім посадити впереміш зі звичайним: мовляв, від того "грядки краще зародять і насіння не переведеться". Врешті знаходили місце й для пляшечки води, хріну, кропиви, крейди, рушничного пороху та іншої всячини, яка після посвяти слугувала засобом для лікувальної магії і "тарохтерства"-ворожбитства. Так, свячена вода вважалася помічною "від усьикої слабости", від отруєння та приворожінь, тобто "навіть якби хтось причарував".

У вірмен вміст великоднього кошика був такий же, як і в сусідів-українців: так само вкладали поряд із паскою шинку, сир, яйця та інші продукти. Після посвячення кошика в суботу ввечері вірмени віншували одне одного зі святом такими словами: "Ток, ток, амен дарі, пароу гаснік паскан дун, махох тус!" - тобто "Тук, тук, щорік дочекати у щастю внести паску до хати, а викинути махох надвір!" Махохом називали пісну пшеничну кашу, з добавками тертого хрону та тертої м'яти, яку в охолодженому вигляді споживали під час Великого посту.

Після богослужіння та освячення паски й інших страв надходила пора для великодньої магії. Насамперед усі квапилися додому. Гуцули вірили, "хто борше буде в хаті, той скорше зробить літо". Багатші ґазди не забували давати біля церкви бідним трохи страв - "за померші душі".

Вдома господарі тричі обходили зі "святістю" оселю, а потім ішли до худоби. Підгодовуючи частинами жертви домашніх тварин і птицю, цим прилучали їх до жертви. Таким чином жертводавці намагалися забезпечити захист основного свого скарбу від посягань "нечистої" сили та духів хвороб. Гуцули освяченими стравами торкалися почергово кожної тварини, наостанок примовляючи: "Аби сі так нічо не брало вівці (кози, корови), як нічого не озмесі свяченої паски!" Хто мав сад, то так само здійснював довкола нього ритуальний обхід із примовляннями.

На низинній Буковині ґазди теж у першу чергу йшли з дійницею з посвяченими стравами до худоби, дбаючи у такий спосіб про її здоров'я і достатку дому. Ввійшовши після обходу до хати, господар викладав скибки паски з сиром та іншими стравами, причому кожному з домашніх в окрему миску. Після молитви розпочиналася ритуальна трапеза, у якій куштуванню кожної з посвячених страв надавалося певне значення. Так, свячені яйця мали запобігти від шлункових корчів, будз і сир - від лихоманки, хрін давав силу, часник їли, щоби бути славним (крім того, без часнику не обходилося жодне велике свято), солонину - щоби бути ситим, вербу - щоби рости швидко, як верба.

Особливим розмаїттям вирізнявся пасхальний стіл в іудеїв. Звісно, центральне місце посідала маца. З мацою їли курячий бульйон, мацу мололи і пекли з неї бабку. Готували тефтелі з курятини, заправлені бурячком, - "зісе куль"; пекли пляцки з картоплі - "льоткіс", які ми називаємо дерунами. У перший вечір свята споживали варені страви: буряк, картоплю, яйця (але нерозфарбовані), які вмочали в юшку з буряка - бо все мусило бути забарвлене в червоне, на пам'ятку про легендарний перехід біблійних пращурів на чолі з пророком Моше через Червоне море.

Двері приміщення, де в іудеїв відбувалася ритуальна вечеря - сейдер, - повинні бути відчиненими, щоб Ілля міг вільно увійти туди. Для нього заздалегідь накривають стіл, наповнюють бокал вином, до якого ніхто не має права доторкнутися. Перед розчиненими дверима прийнято проголосити: "Благословен той, хто повинен прийти майбутнього року в Єрусалим". Ці слова виражають віру, що очікуваний прихід Месії станеться наступного року.

У селах над Дністром після богослужіння місцеві господарі-християни "обсівали" своє обійстя і худобу посвяченим маком - "шоби ніяке горе не приходило". Цей обряд зберігся до нашого часу. На Паску, як і на Благовіщення, колись не можна було розкладати в печі вогню.

Пополудні, після великодньої трапези, розпочиналися молодіжні забави. Парубки і дівчата збиралися біля церкви для ігрищ. Буковинська молодь співала гаївок, діти гралися в "Жмурки", "Гойданку", "Млинець", "Лавку". Старожили у східних районах області, зокрема у Непоротовому на Сокирянщині, пам'ятають, як ще до середини 1940-х на Паску місцеві парубки в центрі села влаштовували "колиски", тобто гойдалки, де впродовж Великодніх свят колисали дівчат. Ті колиски стояли аж до Вознесіння. На другий і третій дні Паски парубки ще й приводили музик. Так само й молодь у центральних районах Буковини у вівторок пополудні зазвичай влаштовувала танці з музикою, які тривали до вечора.

У Великодній понеділок безупинно дзвонили у церковні дзвони. Робили це хлопці та старші парубки по черзі. Адже впродовж усього року господарем на дзвіниці був паламар, і лишень на Великодні свята дзвонити мали право всі бажаючі.

У середу, по Великодню, гірськими оселями у давнину ходили діти й гукали: "Грійте діда!" В нагороду за це отримували "кукуцики", чи "куцики" - хлібці з кукурудзяної муки.

Підношення пожертви у вигляді обрядової страви до Великодня здебільшого носило поминальний характер. Для цього ритуалу в межах великоднього циклу навіть був визначений спеціальний день - Проводи. У підгірських селах вони припадали на Великий тиждень, на рівнинній Буковині та в східних районах нашої області - на перший або другий день Великодня або через тиждень: на Провідну неділю або Провідний понеділок. До Проводів на сході області готували обрядову випічку - перепічки: хлібці з сиром і зеленню. Разом із іншими обрядовими стравами (калачами, вареними яйцями тощо) їх розкладали на могилах-гробах і роздавали за поману родичам і сусідам.

Від Великодня аж до Вознесіння в українців було прийнято вітати одне одного словами "Христос воскрес!" Іудеї ж віталися на Песах висловом "Лешана габаа бірушалайм!" - "До наступного року в Єрусалимі!"

Великодня тема надихала не одне покоління українських майстрів пензля, зокрема таких класиків і метрів національного живопису, як О.Курилас, Я.Пстрак, Е.Козак, Олена Кульчицька та багатьох інших. Їхні картини стали основою для чудових великодніх поштівок, які у першій третині минулого століття випускали українські видавництва у Львові "Українська преса", "Союзний Базар", Гр.Гануляка та ряд інших. Свідомі українці надсилали їх одне одному з нагоди Великодніх свят. Ця чудова традиція була відроджена в Україні лише на початку 1990-х років, із випуском нових великодніх поштівок.

Степан Карачко, краєзнавець, м. Чернівці

Коментарі

З пошти сайту від 4 квітня 2012 р.
Дуже цікава стаття з погляду народознавства та етнографії.
Водночас приведений фактаж і деякі висновки дещо відірвані від закономірностей етногенезу українського народу. До прикладу, стійкі, за висловом п. Степана, "язичницькі" мотиви у космацьких писанках сприймаються, як подані іронічно чи критично. Втім, цьому факту є конкретне наукове пояснення. Напр., О.О.Потебня писав ще у ХІХ ст. про те, що українська обрядова пісня корениться у 45 тис.років до нової ери. Очевидно, цей висновок можна використати для пояснення давності весняних великодних обрядів у праукраїнців та прикрашання ними яєць до Великодня. Бажано було би побачити аналіз автора щодо соціальних та особистісних причин поширення на різних теренах мешкання українців різних видів прикрашання великодніх яєць (крашанки, галунки, писанки). Очевидно, є помилкою писати, що крашанка належить до яєць, прикрашених орнаментом., І ще одне. Народний обряд не може існувати поза цим народом. Тому вважаю спірним, що Великдень є винаходом іудеїв, які поширили його на увесь світ, оскільки це не так. Наприклад даних про їх міграцію у древню Гуцулію не дає жоден історик чи етнограф.В цьому робота п. Карачка опирається на застарілі дані, а тому змістовно програє. А в цілому, враження позитивне, яке можна ще й посилити, якщо звернути увагу на зауваження.
Прошу відповідь автора
З повагою,
Йосип Осецький, доктор філософії в області права,

Наша відповідь

Дякуємо за увагу до нашого сайту. Ми надіслали автору статті повідомлення про Ваш коментар.

* * *

З пошти сайту від 3 травня 2012 р.
Св"ято Великодня прийшло в сучасність із дохрестиянської релігії- ведичного православ"я (язичнецтва). Майже всі сучасні релігійні св"ята із минулого: Різдво-коляда, щедрий вечір-новий рік, Василія, водокрес (Св"ято Дани)-Водохреща, колодій-масляна, пущення, стрітення, сорочини, вербиця- Шуткова неділя і т. д.Великдень вшановували, як головне св"ято весни, великий стає день. Тому на початку XY католицький кардинал д"Елі писав: "Русини до такого ступеня поєднали своє хрестиянство з язичнецтвом, що дуже важко говорити про те, що переважає в цій мішанині:чи хрестиянство, яке увібрало в себе язичнецтво, чи язичнецтво, яке поглинуло хрестиянське віровчення". В даній статті перемішано св"ята різних народів: галеліян із юдеями, рільників, що вирощували свині із пастухами. Господом названо Ягве, про якого в Євангелії від Івана гл.8 стр.40 Ісус Хрестос говорить до юдеїв, що їх батько диявол. В нашій Службі Божій ім"я Господа-Саваот.
Олег


Маєте що додати, заперечити чи прокоментувати? Пишіть на e-mail або за допомогою форми під цим абзацом. Якщо Ви коректно підпишетесь і вкажете свій e-mail, ймовірність нашої відповіді буде значно більшою. Якщо помітили в тексті друкарську чи ще якусь помилку, вставте у форму фрагмент із цією помилкою і надішліть нам. Будемо дуже вдячні за допомогу.


Підпис (обов'язково):
e-mail (бажано):
Контрольне антиспамове поле.
Введіть маленькими українськими літерами
назву поточного місяця (обов'язково)
:
Чи показувати Ваш e-mail?
Чи надіслати Вам відповідь поштою?

Додому


Український рейтинг TOP.TOPUA.NET